Інструкції проведення практичних робіт з географії

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо проведення практичних робіт з географії

Основна мета уроків з виконанням практичних робіт — форму­вання специфічних для географії вмінь і навичок, тісно пов'язаних із засвоєн­ням теоретичних знань, їх закріпленням і застосуванням. Змістом навчальної діяльності учнів на цих уроках є вико­нання практичних робіт, що забезпечує формування відповідних рівнів компе­тентності, визначених навчальною про­грамою.

У процесі вивчення географії теоре­тична й практична діяльність учнів тісно пов'язана, тому більшість умінь фор­мується одночасно із засвоєнням знань у ході вивчення нового матеріалу. Час­тина практичних робіт виконується на уроках (наприклад, розв'язання задач на визначення місцевого й поясного часу, аналіз геологічного профілю території і т. ін.). Іншу частину робіт доцільно ви­конувати після вивчення нового матері­алу на етапі закріплення й узагальнен­ня знань .

Практичні роботи проводяться й під час перевірки матеріалу, вивченого на попередньому уроці. У цьому разі учні діють за зразком, виконуючи роботи з опису рівнин, порівняльної характери­стики річок, визначення географічних координат та ін.

У програмі практичні роботи розподіляються, на навчальні (трену­вальні) і підсумкові. Перші — мають завданнями оволодіння якимось прийо­мом навчальної роботи (наприклад, визначення географічного положення об'єкта, позначення його на карті тощо), закріплення знань, формування та тренування різноманітних умінь. Наприклад, практична робота з аналізу кліматичних діаграм із теми «Африка» має навчальний характер, а при вив­ченні наступних материків такі роботи є тренувальними. Підсумкові роботи проводяться, як правило, після серії тре­нувальних із метою перевірки сформо­ваних умінь і навичок та їх подальшого розвитку.

Підсумкові роботи за  змістом най­частіше присвячені складанню описів або  характеристик об'єктів, компонентів природи, природних комплексів, галузей господарства, характеристик економічних рай­онів тощо. Для їх виконання, як правило, виділяють спеціальні уроки, основна мета яких — відпрацювання

відповідних умінь і навичок. Прово­дяться такі уроки тоді, коли на

вико­нання завдань потрібні значні витра­ти часу (наприклад,

виконання зображення на топографічній карті, складання порівняльної характеристи­ки країн, економічних районів тощо).

Уроки практичних робіт мають  такі  структурні елементи:

- постановка навчально-виховних зав­дань;

- ознайомлення з навчальними засобами, необхідними для виконання ро­боти;

    - надання інструкцій з оволодіння прийомами навчальної роботи й оформлення результатів виконаних завдань;

   -  підбиття підсумків;

   - завдання додому.

Успіх виконання практичної робо­ти залежить від чіткої організації цієї діяльності вчителем і рівня оволодіння учнями прийомами навчальної роботи: порівнювати, зіставляти, робити обчис­лення, складати характеристики за пла­ном, встановлювати залежність, вияв­ляти спеціалізацію господарства, працювати з картою тощо.

Для перевірки та оцінювання резуль­татів виконання практичних робіт учи­телю доцільно самостійно обрати форму її здійснення з урахуванням конкретної ситуації. На­приклад, один із варіантів може бути таким: на початку уроку вчитель обхо­дить клас і перевіряє, чи всі учні вико­нали практичну роботу, потім вибірко­во викликає учнів для пояснення виконання роботи й оцінює відповіді, а після закінчення вивчення теми зби­рає всі роботи, перевіряє правильність виконання і виставляє оцінку за прак­тичну роботу в цілому. Зазначмо, що вчителю важливо вести постійну робо­ту з попередження типових помилок учнів, а також із розробки раціональ­них методів виконання й перевірки практичних робіт. Остаточне оформлен­ня робіт учні, як правило, виконують удома, тому потрібно наперед повідо­мити їм термін здачі робіт для перевірки. При цьому можливе складання кален­дарного плану виконання практичних робіт на семестр або цілий навчальний рік, який доводиться до відома учнів, що сприяє розвитку їх са­мостійності в організації власної на­вчальної діяльності.

Доцільно мати в кабінеті зразки ви­конаних робіт з певною оцінкою (за рівнями сформованої компетентності) і короткою анотацією, з якої можна дізнатися, за що поставлена та чи інша оцінка.

У ході проведення атестації практич­них робіт рекомендується

здійснювати перевірку за групами вмінь, які відпові­дають рівням

сформованої компетентності учнів. Серед них повинні бути такі показники: точність використання на­укових термінів, повнота й правильність відповіді, логічність побудови відповіді, використання додаткових джерел інфор­мації краєзнавчого змісту, матеріалів преси, розуміння причинно-наслідкових зв'язків, що зумовили особливості об'єкта чи явища, оволодіння геогра­фічними прийомами навчальної робо­ти (розуміння суті прийому, вияв його в дії), акуратність та оптимальність у ви­конанні завдань (особливо на контур­них картах, схематичних малюнках, кресленнях, у таблицях, графіках, діа­грамах) тощо.

Рівні складності завдань для прак­тичних робіт відповідають рівням сформованої компетентності учнів та рівням їхньої пізнавальної діяльності (репродуктивному, евристичному, дос­лідницькому). Учитель повинен вра­ховувати рівні розвитку пізнавальних можливостей як класу в цілому, так і окремих учнів. Рівні пізнавальної діяльності задаються вчителем через зміст тих чи інших запитань і завдань відповідно до теми роботи. Наприк­лад, завдання 1-го рівня: уважно ог­лянути яр і виявити місця, де вода най­більше розмила гірські породи; 2-го — оглянути ці місця і виявити, чому тут найбільше розмивання; 3-го — ог­лянути місце, де яр виходить на рівни­ну, і пояснити, чому тут вода не вимила собі русло. Серед найважливіших завдань учителя — організувати робо­ту так, щоб учні могли застосовувати набуті уміння і за зразком, і в нових навчальних ситуаціях. Щоб кожен учень міг виконати всі види робіт, а не обмежувався тільки одним із них, наприклад, тільки пояснити якесь яви­ще чи закономірність.

Різниця в оцінюванні завдань одна­кового рівня складності може бути зу­мовлена якістю їх виконання, але не їх відмінністю між собою. В організації оцінювання виконаних робіт потрібно передбачити частку, яка відповідає якості оформлення роботи, наприклад 2 бали. При цьому обов'язковим є по­переднє пояснення вимог до оформлен­ня, зокрема використання кольорів (тільки робочих — синього й червоно­го — чи й інших), шрифтів, малюнків, символів тощо. Так, іноді учні при ви­конанні завдань на контурних картах використовують для оформлення худож­ню рамку, поза масштабні символи, на­писи простим олівцем т. ін., що змінює суть роботи і вимагає нераціональних витрат часу.

КРИТЕРЇЇ ОЦІНЮВАННЯ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ

ІЗ ГЕОГРАФІЇ ЗА 12-бальною ШКАЛОЮ

1 бал — учень розрізняє терміни об'єктів, що вивчаються. Називає їх окремими словами чи реченнями (наприк­лад, це — «гори», це — «річка» і т. ін.).

2 бали — намагається дати характе­ристику географічного об'єкта чи яви­ща на елементарному рівні.

3 бали — допускає неточності у здійсненні спостережень. Виділяє ок­ремі особливості географічних об'єктів і явищ, прагне дати їм характеристику.

4 бали - описує явища й об'єкти, що спостерігаються, і відтворює частину матеріалу на фрагментарному рівні. Екологічно грамотно поводиться в природі під час екскурсій, виявляє елемент­и допитливості та спостережливості, розпізнає більшість об'єктів, які вивча­ються.

5 балів — здатний з допомогою вчи­теля логічно відтворити значну части­ну матеріалу, використовує умовні зна­ки, знімає показники спостережень, елементарно читає карту.

6 балів — самостійно виконує основ­ну частину практичної роботи, за допомогою вчителя робить елементарні порівняння, виявляє основні риси об'єктів і явищ, читає тематичні карти.

7   балів — починає усвідомлювати мету практичної роботи, встановлює й описує причинно-наслідкові зв'язки. Оперує основними поняттями й термі­нами. Аналізує зміст карт.

8   балів — може логічно мислити, правильно, за планом, проводить спос­тереження, відображаючи особливості  об'єкта чи явища в замальовках, діа­грамах, схемах. Формулює висновки, робить узагальнення. Правильно відби­рає навчальні джерела інформації та ар­гументує власні дії, розв'язує типові за­дачі.

9   балів — уміє аргументувати, відсто­яти свій погляд, виявляє особливу допитливість при вивченні об'єктів і явищ. Помічає деталі, вільно використовує здобуті знання, вирішуючи стандартні ситуації, аналізує хід спостереження, бачить причинно-наслідкові зв'язки, встановлює залежності між фізико-гео­графічними особливостями території господарською діяльністю людини, за­стосовує прийоми аналізу статистичних даних, грамотно порівнює показники, вільно розв'язує задачі у стандартних си­туаціях, складає картосхеми й картоді­аграми.

10   балів — виконує проблемні зав­дання, поставлені вчителем, складає комплексну фізико-географічну харак­теристику, вільно

використовує здобуті географічні знання, самостійно робить

висновки й узагальнення. Використо­вує принципи раціонального природо­користування в повсякденній діяльності та працюючи у природі. Вільно засто­совує більшість географічних понять,
класифікує їх.

11   балів — вміє оцінювати виробни­чу діяльність людини та її вплив на при­роду, розуміє суть географічних про­блем. Пропонує виходи з

нестандартних ситуацій, вільно переходить від аналізу окремих явищ до аналізу системи гео­графічних явищ. Визначає причинно-наслідкові зв'язки, вільно володіє прийомами роботи з додатковими дже­релами географічної інформації, циф­ровими показниками.

12 балів  —  використовує  гео­графічні джерела інформації для роз­в'язання виробничих і побутових зав­дань,   пропонує   свої   ідеї   щодо вивчення того чи іншого об'єкта. Ус­відомлено обирає форми, методи, за­соби й прийоми виконання практичної роботи відповідно до поставленої мети навчання.

         Щоб практична робота пройшла ус­пішно, учитель повинен підібрати відповідні завдання, правильно регла­ментувати час, дати чіткі настанови під час пояснення завдань, вибрати най­ефективніші способи й прийоми її ви­конання. Учитель має діяти чітко, опе­ративно, відповідно до обставин, враховуючи зміст і ступінь складності роботи, вміння й навички учнів. У прак­тичній роботі завжди передбачаються елементи самостійності, але слід пам'­ятати, що їй передує колективна робо­та під керівництвом учителя, яка носить інструктивний, навчальний характер.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ

 ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ КОНТУРНИХ КАРТ

1. Написи та підписи

- оформляються акуратним друкованим шрифтом. Що саме повинно бути написано  на контурній карті, визначає вчитель, заздалегідь даючи відповідні пояснення, головне – не перевантажувати карту інформацією;

- розмір напису має відповідати величині й важливості об’єкту, розмір літер має бути однаковим, проміжки між літерами теж. Цього можна домогтися попередніми помітками,  в межах контуру об’єкта, які фіксують розташування майбутніх літер, можна вже впевнено наносити їх на карту;

- написи не повинні перекривати контури та інші позначення, їх

потрібно розташовувати в більш вільних місцях карти;

-  написи назв міст, сіл, невеликих озер та інших об’єктів, які займають

на карті невелику площу, розташовують у напрямку паралелей. Якщо на карті паралелі не зображені, написи розташовують паралельно нижній рамці карти. Початок написів цих об’єктів повинен бути поблизу самого об’єкта (написи міст бажано починати праворуч від пунсона,  у випадку, якщо напис довгий,  можна ставити перші букви, розташувавши його в легенді);

- назви об’єктів, які мають форму кривих ліній, розташовують на самому зображенні об’єктів або вздовж їхнього напрямку;

- назви об'єктів, що мають на карті площинну форму, підписують у   середині зображення. При цьому літери назви повинні бути       розташовані так, щоб сам підпис розкривав чітко форму та роз­мір об'єкта;

- написи річок і каналів розташовують у місцях малого наванта­ження  карти над лінією річки або каналу. Написи достатньо довгих річок    повторюють два або три рази — поблизу витоку, гирла і в    середній   частині течії;

- для проведення кривих ліній на карті рисочками позначають характерні перетини з паралелями, які є на цій карті. Отримані точки перетинів допоможуть учням легше провести криву лінію.

Головні вимоги до написів і підписів усіх типів: вони повинні бути чіткими, легко читатися і не перевантажувати карту,  тобто не «забивати» зміст карти.

2.  Кордони та межі. На контурній карті обов'язково наводяться («піднімаються») червоним кольором кордони та межі: державні, обласні, природних зон, заповідних територій тощо. Необхідно надписувати назви всіх сусідніх країн.

3. Умовні знаки корисних копалин. Наносячи на контурні карти будь-які умовні знаки, варто дотримуватися тих форм, які при­йняті в підручнику й атласах. Будь-яке відхилення чи фантазуван­ня в цьому плані призведе лише до плутанини, ускладнить шляхи засвоєння навчального матеріалу. Треба дотримуватися існуючої системи графічних зображень умовних знаків.

Особливо важливо стежити за тим, щоб кожен умовний знак був правильно розміщений, тому що помилки щодо цього дуже спотворю­ють картину розміщення корисних копалин. Треба звертати увагу учнів на ті орієнтири, що допомагають установити розміщення умовних зна­ків. Основа будь-якого прямолінійного знака повинна бути паралель­ною паралелям.

Щоб чітко і красиво наносити на контурну карту умовні знаки ко­рисних копалин, можна застосовувати трафарети. Аналіз знаків ко­рисних

 копалин показує, що за зовнішніми контурами їх можна звести до кількох

простих геометричних фігур, один із найпростіших трафаретів — це

смужка цупкого паперу, на якому вирізані геометричні фігури.

Інший вид трафарету трохи складніший, його виготовляють з цуп­кого паперу як і в першому випадку, але, крім вирізів основних геометричних фігур, на смужку наносяться зображення всіх видів корисних копалин, які будуть наноситись на контурну карту. їх слід згрупувати так. За такого розташування учням легше буде орієнтуватися в знаках і краще їх запам'ятовувати. Для зручності викреслювання внутрішніх елементів даються штрихи-орієнтири.

Техніка використання трафаретів проста. На контурній карті попе­редньо позначають точки, в яких потрібно нанести умовні знаки. На ці точки накладають потрібний трафарет і викреслюють контури знака. Під час використання трафарету необхідно враховувати ряд моментів:

•    потрібне правильне розташування положення знака на карті — вісь
знака має розташовуватись завжди в напрямку меридіана в певно­му місці;

•    центр знака повинен розташовуватись так, щоб його геометрич­ний центр вказував точне положення об'єктів;

•    сама картка з трафаретом по можливості повинна мати мінімаль­ні розміри, бути компактною. За допомогою трафарету іншої конфігурації можна наносити напи­си назв географічних об'єктів

4.  Промислові центри позначають пунсонами, розділеними на сек­тори залежно від переважання частки окремої галузі. Сектори за­фарбовують (кольорами, узгодженими   із кольорами шкільного атласу) чи заштриховують. Іноді замість пунсонів ставлять перші  букви назв тих галузей, що є головними для цього центра: маши­нобудування — М, металургія — Мт, хімічна — X   тощо.

При позначенні на контурних промислових центрів, варто звернути увагу на наступні особливості:

•    не слід позначати на картах країн, районів усі центри, нанесені в атласі чи підручнику. Позначають лише найбільші центри, про які йдеться в підручниках чи в завданнях;

•    пунсони поділяють на два, три, максимум— чотири сектори, причому позначають лише самі основні галузі виробництва;

краще прийняти дві градації діаметрів пунсонів: великі та най­більші промислові центри.

5.              Ареали сільськогосподарських районів оконтурюють тонкою лі­нією.

Сільськогосподарська спеціалізація районів може бути по­значена:

розфарбуванням, що є трудомістким заняттям; написа­ми на площі ареалу провідних галузей і культур  розфарбуванням прикордонних смуг цих ареалів (з обов'язковим поясненням у ле­генді значення кожного кольору)

6.              Залізничні магістралі позначають червоними лініями, вибирають тільки

      найголовніші. Не слід перевантажувати учнів малюванням

залізниць у вигляді переривчастих стрічок.

7.      Судноплавні ділянки річок позначають потовщеною синьої лінії, порти і пристані— значками «якорів». Напрямок вантажопотоків – масштабними стрілками означає різні види вантажів.

8.       Легенда. Дуже важливою частиною кожної контурної карти є легенда. Під час складання легенди звертають увагу учнів на такі моменти:

•   всі умовні знаки карти, за винятком загальноприйнятих, і всі скорочення повинні бути пояснені;

•   кожне нове пояснення потрібно розташовувати в стовпчик з нового рядка, якщо готового «поля» легенди не вистачить, слід продовження легенди перенести на зворотний бік;

•   бажано дотримуватися визначеного порядку щодо пояснення умовних знаків: спочатку умовні знаки, пов'язані з природним середовищем, далі — з галузями промисловості, потім сільського господарства і транспорту.

Часто зустрічаються прекрасно оформлені учнями контурні карти. Виконані бездоганно, вони приємно вражають. Однак навчальний ефект від таких контурів (особливо, якщо зіставити з часом, витраченим на їхнє оформлення) дуже невеликий. Пояснюється це тим, що таки контур є механічною копією карти підручника або атласу.

Для того, щоб попередити механічне копіювання, кожне завдання повинно містити елементи самостійної роботи учня. Контурна карта дає широке поле для географічної творчості. Головне полягає в тому, щоб не допускати формалізму у використанні цього важливого допоміжного за­собу навчання географії.

Будь-яке завдання з роботою на контурі варто попередньо виконати] у всіх деталях самому вчителю. Це дає можливість врахувати час на ви­конання роботи, познайомитися з труднощами суто технічного порядку і виробити зразок заповнення даного контуру.

Плануючи практичні чи самостійні роботи, треба намагатися зро­бити так, щоб виконання завдання містило мінімум механічної роботи. Варто прагнути, щоб основна частина практичних робіт була проведена І перевірена в класі, для того щоб вдома учень лише завершив оформ­лення роботи.

У роботі з контурними картами можна виділити такі напрямки:

•    робота з контурними картами в ході вивчення матеріалу;

•    робота з контурними картами як засіб перевірки знань.
     Форми проведення практичних робіт на контурних картах можуть

бути різними й багато в чому залежать від індивідуальних особливостей викладача, а також оснащення школи посібниками.